Як підготувати дитину до школи

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи.  Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я  дитини.

Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи;  у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і  не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати  це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати  про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття  задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має  стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Підготовка дитини до школи

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не  приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи доньку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше 9-ої години вечора, вставати о 7-їй годині ранку).

6.  Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, трикутників, квадратиків).

7. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть дитину правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10.  Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1.Показуйте  дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині ,що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які  її запитання .

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із     дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .

8.Завжди говоріть  дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує  особистість  дитини .

11.Визнайте право дитини на помилку .

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .

14.І взагалі  ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .

Поради батькам першокласників

1. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте дитину, бо розрахувати час – це ваш обов’язок.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює та витрачає сили.

4. Збираючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без зауважень: «Дивись, поводься гарно», «Щоб не було поганих оцінок!».

5. Забудьте вислів: «Яку оцінку ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, вислухайте її.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розповість.

7. Зауваження вчителя вислухайте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна одразу сідати за виконання домашніх завдань, а 2 – 3 години має відпочити. Найкращий час для виконання домашніх завдань з 15 до 17 годин.

9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15 – 20 хв треба відпочивати 10 – 15 хв.

10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А якщо вже потрібна допомога – без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «спробуймо поміркувати разом», «згадай, як пояснював вчитель».

11. У спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти добре вчитимешся, то…».

12. Протягом дня спробуйте знайти півгодини для спілкування з дитиною. В цей час головними мають бути справи дитини, її біль, радощі.

13.  У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі питання щодо виховання дитини вирішуйте без неї.

14.   Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли її щось турбує. Найчастіше – це об’єктивні показники втоми чи перевантаження.

15.  Пам’ятайте, що навіть діти 7 – 8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути й відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий робочий день, і дитина повинна бути готовою до нього. Ваша доброзичливість допоможе їй у цьому

Перші шкільні труднощі: проблема адаптації першокласників

     Початок навчання дитини в першому класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем.

      Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

      Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5 - 6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

      Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

      Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», які не звикли до тривалого  перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими та фізичними навантаженнями здорові діти.

      Тож зрозуміло, чому процес адаптації проходить з певними ускладненнями й затягується на більш тривалий термін.

      Виділено 3 рівні адаптації дітей до школи:

Високий рівень адаптації.

      Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації.

     Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації.

     Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання  самостійних завдань не виявляє до них інтересу; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й  прізвища лише частини однокласників. 

Як допомогти першокласнику звикнути до школи

       Дитина пішла в перший клас…  Це буде не простий рік, постаратися доведеться всій родині. Адже на самому початку навчання, поки першокласник звикає до шкільних вимог, засвоює необхідні навички поведінки, опановує навчальними вміннями, він особливо потребує пильної уваги, підтримки, присутності і контролю близьких людей.

     Не відмовляйтеся від проводів першокласника до школи, навіть у тому випадку, якщо не треба переходити вулицю. Кілька змістовних хвилин поряд з рідною людиною, і дитина відчуває значущість події, що сталася в житті: вона стала школярем. Незабаром малюк зрозуміє, що ця дорога - не прогулянка, а початок трудового дня. Прагніть максимально використовувати ранковий час для корисного взаємного спілкування. Нехай воно стане для дитини бажаним. Підніміть настрій першокласнику, якщо він встав не з тієї ноги, підбадьорте, якщо чимось незадоволений. Багато чого можна встигнути по дорозі: повторити уроки, прочитати вивчений вчора напам'ять вірш, визначити головну мету дня.

      У кожної особистості має бути свій простір. Якщо у дитини немає своєї кімнати, потрібно організувати робоче місце - письмовий стіл, де вона буде займатися своєю серйозною справою - вчитися. Це добре і з точки зору дотримання правил гігієни - правильна посадка, що дозволяє зберегти поставу, необхідне освітлення.

      Окремої уваги заслуговує режим дня. Важливо правильно розподілити час навчання і відпочинку, оскільки головною причиною проблем з навчанням і поведінкою є підвищена стомлюваність, неможливість тривалої концентрації уваги. Не перестарайтеся у виконанні домашніх завдань. Діти у віці 6-7-ми років повинні займатися не більше півгодини, далі потрібно робити перерву не менше 15-ти хвилин. Складіть режим дня і строго стежте за його дотриманням. Заплануйте час для обов'язкової прогулянки.

Надходження до школи істотно змінює спосіб життя. Проте, варто подбати про збереження різноманіття, радості та гри. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для ігрових занять.

      Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала і емоційне «Молодець!», «Ти так добре впорався!» здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення людини. Нехай  він відчує задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху.

      Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність. Батьки повинні бути в курсі всього, що відбувається в школі. Особливо це стосується сутності предметів і домашніх завдань. Будьте поруч, але здійснюйте не тиск, а дружній контроль.

    Не втручайтеся у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти: «З тобою все в порядку! Ти, звичайно, впораєшся!». Ні в якому разі нічого не можна робити за юного учня.

     Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть. Але беріть на себе тільки те, що учень не може виконати сам, решту надайте робити йому. У міру освоєння нових дій поступово передавайте їх.

     Будьте суворі, але справедливі і доброзичливі. Адже ваша мета - турботлива допомога.

     Постарайтеся вселити, що уроки - це робота, вчиться треба не для мами з татом і не для бабусі з дідусем. Батькам, зазвичай, здається, що коли дітям по сто разів не нагадувати про уроки, вони все на світі забудуть. Але насправді це не так. Учні початкових класів ще дуже трепетно відносяться до всього, що пов'язане зі школою.

    Не треба ставити ніяких умов. Це привчає займатися тільки заради чогось. Бажання вчитися повинно постійно залишатися загальною необхідністю. Вчення зі страху бути покараним призводить до того, що виробляється відраза до навчання і школи.

      Зустрівши малюка в шкільному вестибюлі і прямуючи до будинку, запитайте його: «Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило?»

     Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

      Зі вступом до школи в житті дитини з'явилася людина більш авторитетна, ніж ви. Це -  вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

      Для розвитку особистості дуже важливо, щоб дитина продовжувала виконувати якісь доручення по дому. При всій необхідності звикання дітей до нової життєвої ситуації не можна звільняти їх від додаткових обов'язків.

Приймати дитину - означає любити не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник і так далі, а просто за те, що вона є!

Методичні рекомендації щодо адаптації пятикласників до навчання

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник - учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою - початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку.

Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній - все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Шановні батьки!

Постарайтеся забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Як забезпечити гармонійне навчання дитини?

У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню «гармонії між домашнім та шкільним життям дитини» :

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, педагогів.

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень. Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми - купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися - купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання. Активна батьківська допомога школі - обов’язкова умова підвищення ефективності навчальної і виховної роботи педагогічного колективу, важлива ланка у здійсненні належної освіти підростаючого покоління.

Насильство в сім’ї

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

·        Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

·        Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

·        Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

·        Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

·        Ламання та знищення особистих речей;

·        Використання брутальних слів, лайка;

·        Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

·        Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

·        Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

·        Звинувачування у всіх проблемах;

·        Крити кування думок, почуттів, дій;

·        Поводження із ним/нею як із прислугою;

·        Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

·        Нехтування дитиною;

·        Нехтування обов’язків стосовно дитини;

·        Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

·        Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

·        Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

·        Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

·        Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

·        Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

·        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

·        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

v Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

v Діти відчувають сум.

v Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

v Реагувати надто агресивно;

v Не визнавати авторитетів;

v Бути пасивними чи пригніченими;

v Мати вигляд заляканих;

v Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.     Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.     Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.     Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.     Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

·        Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

·        Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1.     Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2.     Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.     Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.     Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

ПОТРЕБИ ПІДЛІТКІВ, ПРО ЯКІ ПОТРІБНО ЗНАТИ БАТЬКАМ       Основне завдання, найважливіша  потреба підлітка протягом перехідного періоду — це розвиток власної індивідуальності. Це чималий подвиг, і він насправді може затягнутися до зрілості. Однолітки та групи однолітків стають набагато важливіші, ніж батьки або викладачі. За іронією, підлітки шукають власної індивідуальності, прагнучи при цьому схвалення однолітків і приєднання до певних груп. Належність до певної групи або компанії подібних на тебе осіб дуже важлива.
       Секс і сексуальні відносини також виходять на перший план. Підлітковий вік — це час, коли багато хто вперше переживає поцілунки, прихильність і секс. Серйозні стосунки й розриви разом із безліччю емоцій є достатньо поширеними замолоду.
Батьки можуть допомогти своїм дітям відповідати вимогам їхніх потреб, пов'язаних із розвитком, так...
       Зрозумійте, що ця стадія розвитку вимагає від підлітка прийняття власних рішень. Це - частина процесу перетворення на незалежну особистість з унікальними особливостями. Давайте підліткам більше нагод чинити на власний розсуд, відповідати за свої дії. Використовуйте покарання за порушення й заохочення за слухняність. Враховуйте тиск однолітків, який часто впливає на поведінку підлітків.
       Знову ж, дозвольте підліткам самим приймати рішення й пожинати результати, позитивні або негативні. Можливо, цим ви найбільше допоможете їм досягти зрілості. Хоча це може стати і школою важких ударів: ніщо так не вчить жити, як власний досвід.
       Установіть правила поведінки, вдома, і вони мають бути дуже стійкими. Також упевніться, що ваша дитина розуміє обмеження: час сну, час повернення додому, виконання домашніх завдань, мінімальні оцінки, друзі, заняття та інше. Для кожного пункту можна прописати наслідки його невиконання. Дитина має запам'ятати, що її дії (або бездіяльність) призведуть до заздалегідь установлених наслідків.
       Наслідки можуть бути позитивними — наприклад, нагорода за гарну поведінку. Ці параметри будуть змінюватися від ранньої юності до старшого віку. Вам потрібно стежити за ознаками депресії, занепокоєння, зловживання чимось або іншою поведінкою, яка вказує на проблеми цієї стадії розвитку.
       Якщо ви помітите такі симптоми, підтримайте дитину і запропонуйте допомогу, але в жодному разі нічого не вимагайте. Відомо, що підлітки можуть зашкодити собі, намагаючись здаватися незалежними й особливими. Для декого погана індивідуальність — це краще, ніж відсутність її або індивідуальність когось іншого.
       У нашому суспільстві, в якому є кілька процедур, пов'язаних із соціальним статусом особистості, протиправна поведінка найчастіше впливає на зміну цього статусу. Статус «поганого хлопця» або «вільної дівчини» може стати ознакою індивідуальності та способом набуття цієї індивідуальності. Намагайтеся не реагувати емоційно на поведінку підлітків. Прості, розумні й раціональні реакції, наголошення на наслідках не загострять і так уже натягнутих ситуацій.
       Потоваришуйте з підлітками. Будьте готові до відкритих, чесних розмов, однак не вимагайте їх. Підлітки стають сконцентрованими на собі й не обов'язково думають про те, що відчувають їхні батьки. Вони можуть неохоче розкривати інформацію про себе. Але коли з'являється нагода, такі відкриті, чесні бесіди виявляються дуже цінними. Підтримуйте якісь сімейні заняття, наприклад, походи, спорт, настільні ігри, відвідини ресторанів/кінотеатрів, щось, на що може погодитися підліток, але від чого може й відмовитися. Відмова від таких сімейних заходів — це частина відділення від сім'ї, що є важливим і необхідним.
       Допоможіть підліткові перейти на нову стадію юності та зрілості, допомагаючи позбутися минулого. Не ставтеся до підлітка, як до дитини. Не ставтеся до шістнадцятирічного так само, як до тринадцятилітнього. Ставтеся до вісімнадцятирічного, як до дорослого. Підлітки цінують, якщо їх сприймають як відповідальних осіб, і, звичайно, прагнуть цього. Як батькам, вам належить шукати підтримки й керівництва, читати книжки, відвідувати заняття з проблем виховання.
Спілкуйтеся і регулюйте поведінку. Це теми, які є цікавими й водночас необхідними при вихованні підлітків.
       Відмова від спілкування, від суспільства може призвести до кримінальної поведінки або ізоляції.
       Якщо все мине досить добре, дитина виросте, досягне зрілості та стане відповідальним громадянином дорослого світу.        Однак це не означає, що потреби, пов'язані з розвитком, зникнуть. їх заступлять вищі. Одруження, сім'я, робота, соціум — усе це стане важливим для дорослої людини.

ПОРАДИ З ВИХОВАННЯ «ВАЖКИХ» ПІДЛІТКІВ
       Як упоратися з підлітком? Що ж трапилося із цією милою маленькою дитиною, яка була у вас лише кілька років тому? Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас, з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячим, щоб упоратися з цим.
       Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато зусиль, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв'язок із нею.
       Це завжди непросто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей — юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині.
       Нижче наведено кілька корисних рад, які придадуться батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв'язку з ними:
1. Інтерес.
       З'ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б із ним зайнятися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових зусиль, аби довідатися, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде непросто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків із нею.
       Пам'ятайте: щоб бути гарним батьком, вам також потрібно бути гарним другом.
2. Строгість.
       Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть самі про себе подбати.        Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.
       Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому і більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.
       Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.
3. Спілкуйтеся щодня.
       Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.
       Навчіться пізнати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.
       Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуватимуться комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійних однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.
       Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв'язання різними підходами. Безперечно, важливо чинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.
       Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на тому, що ваша дитина назавжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратися з п проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..
4. Терпіння.
       Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваше терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому що ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацією значно краще.
5. Упереджувальний підхід.
       Тільки-но ви помітили, що в дитини з'явилися проблеми (алкоголь, наркотики), вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам треба подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтеся сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджувальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.
6. Єдиний фронт.
       У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному  разі не розказуйте про це своєму синові або доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не може втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть вищі шанси на успіх.
       Як бачите, є поради, покликаю допомогти батькам важких дітей робити правильний вибір і вміти успішно жити з важким підлітком. Звісно, буде нелегко, і для того, щоб упоратися з усім, із чим вам доведеться зіштовхнутися, від вас буде потрібна велика сила волі. Та зрештою, за умови, що ви допоможете дитині з усім цим упоратися, ваш важкий підліток переросте всі свої проблеми.

Як виховати обдаровану дитину?

Американський доктор Девід Льюіс, узагальнивши досвід тисяч сімей, де виросли обдаровані діти, дає рекомендації щодо виховання майбутніх талантів. Вони полягають у виконанні таких правил:

Я відповідаю на всі запитання дитини терпляче і чесно.

Я поставив стенд, на якому малюк може демонструвати свої роботи.

Я не сварю дитину за безлад в кімнаті і на столі, якщо це зв’язано з творчим заняттям і робота ще не закінчена.

Я доручаю дитині посильні завдання, допомагаю їй будувати власні плани, приймати рішення.

Я беру дитину у цікаві поїздки, купую книги і матеріали для її улюблених занять.

Я ніколи не кажу своєму нащадку, що він чимось поступається перед іншими дітьми чи навіть дорослими.

Я привчаю дитину самостійно мислити, заохочую ї фантазувати, придумувати історії, вчити вірші, розучувати пісні.

Я щодня знаходжу час, щоб побути наодинці, поговорити.

Я ніколи не докоряю дитині за помилки.

Вчу вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

Якщо ви виконуєте тільки 20 відсотків з того, про ще йде мова, треба замислитися.

Але якщо дані правила є у вашій сім’ї нормою, то можливо, іноді варто знизити виховний запал і надати більшу свободу і собі, і дитині.

Анкета

Чи розвиваєте ви здібності своєї дитини?

1.Чи сприймаєте серйозно дорослі запитання та висловлювання дитини?

2. Чи доручаєте дитині доручення, які їй під силу?

3. Чи допомагаєте дитині будувати її особисті плани та приймати рішення?

4. Чи говорите дитині, що вона гірша за інших?

5. Чи привчаєте дитину мислити самостійно?

6. Чи спонукаєте дитину вигадувати історії, фантазувати?

7. Чи вчите дитину вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку?

8. Чи дозволяєте дитині гратися з усяким непотребом?

9. Чи знаходите в заняттях дитини щось гідне схвалення?

10. Чи розвиваєте в дитині позитивне сприймання її здібностей?

11. Чи відсторонюєтесь від невдач дитини, кажучи: «Я теж цього не вмію?»

12. Чи заохочуєте в дитині максимальну незалежність від дорослих?

13. Чи віддаєте перевагу самостійному виконанню дитиною головної частини роботи (за яку вона сама взялася), навіть якщо не впевнені в позитивному виконанні?

14.Чи існують теми, які ви зовсім виключаєте з обговорення дитиною?

15.Чи хвалите дитину за вивчені вірші, розповіді, пісні?

Оцінювання результатів.

Спочатку згідно з ключем підрахуйте бали.

Запитання 1; 2; 3; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 12; 13;15

Так – 2 бали.
Іноді – 1 бал.
Ні – 0 балів.

Запитання 4; 11; 14

Так – 0 балів.
Іноді – 1 бал.
Ні – 2 бали.

Складіть суму балів та оцініть рівень відповідного показника:

· інтелектуального розвитку шкала включає запитання – 1; 8; 9 ; 12

· творчих досягнень - 2; 3; 5; 6 ; 10

· здатності до саморегуляції – 4; 11; 14

Коли ви підрахуєте свої результати, ви зрозумієте, яким рівням ви відповідаєте.

До записника батьків

Насамкінець ми пропонуємо батькам, які займаються стимулюванням творчої активності дитини, дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Забезпечуйте дитині максимальну самостійність у творчості. Не давайте їй прямих інструкцій, допомагайте діяти незалежно.

2. Не робіть поспішних висновків. На основі ретельного спостереження й оцінки визначте сильні й слабкі сторони дітей.

3. не стимулюйте ініціативи дітей і не робіть за них те, що вони можуть зробити самостійно. Можете тільки трішечки допомогти їм.

4. Намагайтеся не квапитися із судженнями про результати творчості дітей.

5. Пропонуйте дітям виникли в них проблеми вирішувати творчо. Пробувати різні варіанти.

Підсумки

У будь-якому випадку дорослий повинен надавати дитині допомогу, але не «керувати» нею, не командувати, не регламентувати її творчу діяльність.

Майбутнє належить тільки дітям. Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасним.

Пам’ятайте, що дитина – дзеркало життя своїх батьків.

Поради батькам, які допомагають дітям учитись

·         Намагайтеся займатися з дитиною так, щоб вона  не нудьгувала під час занять. Інтерес — найкраща з мотивацій.

·         Повторюйте вправи. Розвиток розумових здібностей дитини визначають час і практика. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї пізніше або запропонуйте дитині легшийваріант завдання

·         Не виявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів і незначного просування або навіть деякого регресу вашої дитини.

·         Будьте терплячими, не поспішайте, не давайте дитині завдань, що виходять за межі її інтелектуальних можливостей.

·         У заняттях з дитиною треба знати міру. Не змушуйте дитину виконувати вправу, якщо вона весь час крутиться, стомилася, неврівноважена. Спробуйте визначити межі витривалості дитини, збільшуйте тривалість занять щоразу на невеликий відтинок  часу.

·         Бажано використовувати ігрову форму занять, оскільки діти погано сприймають чітко регламентовані, повторювані, монотонні заняття.

·         Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.